У тому самому районі, в селі Момчилові, минулої ночі сталася пригода. Розбито шибку в будинку військово-геологічного пункту, викрадено секретне креслення і дві тисячі левів. Чергового старшого міліціонера поранено в голову із засідки й приспано хлороформом. Ми затримали місцевого вчителя.

Полковник знову струсив гаданий порох з вилоги піджака і запитливо глянув на капітана.

«Таємні сигнали, які виходять з-під землі, викрадене креслення, хлороформ...» — Авакум не зміг стримати посмішки.

— Пробачте, але це схоже на детективний роман! Полковник нахмурився.

— Капітане, я підняв вас з ліжка не для того, щоб спитати, на що це схоже. Та й не бачу тут ніякої романтики.

— Чекаю вашого розпорядження, товаришу полковник,— сухо відказав Авакум.

— Ви даремно ображаєтесь! — посміхнувся полковник.— Я не хотів завдавати вам прикрості.— Він трохи помовчав І спитав: — У вас відпустка, так?

— З вашого дозволу, товаришу полковник.

— Так, так. Ну що ж, відпочивайте... їдьте на море, купайтеся!

— Неодмінно, товаришу полковник.— Авакум сміявся в душі, але обличчя його залишалося суворим і замкнутим.— Неодмінно купатимусь,— повторив він.

— А таємні сигнали, викрадене креслення, хлороформ? — В очах полковника замість блискавок спалахнули лукаві вогники. Він нахилився до Авакума: — Хіба це тебе не хвилює? Скажімо, ворог, який простягає руку через кордон? — ї щоб покласти край інтимному тонові, поспішив закінчити сухо: — Я наказав, щоб Пловдивське окружне управління послало капітана Славі Ковачева на місце події. Я цій людині цілком довіряю.