Інженер дивився на нього з розтуленим ротом, не кліпаючи очима.

— А хто ж ця дівчина? — ледь посміхнувся Авакум.— Кожен хлопець може ходити з будь-якою дівчиною в кіно і потім пригощати її морозивом. Я одразу уточнив, сказавши, що ця дівчина — Сія, і не помилився. І не тому, що відчув це і здогадався, а тому, що ти сам підказав мені і адресу, і особу... Отже, почнімо знову з цієї злощасної плями. Коли я показав її тобі, ти зніяковів, відразу вийняв носовичок і заходився витирати пляму. Ти справді зніяковів, мій любий, а коли людина ніяковіє, вона втрачає здатність бачити і звертати увагу на найдрібніші звичайнісінькі речі. Так, наприклад, дістаючи носовичок, ти не помітив, як з твоєї кишені випав трамвайний квиток. Я крадькома підняв його й розглянув біля вікна. Про що розповів він мені, цей квиток?

Квиток підказав мені час, коли ти вийшов з дому, і напрямок твого маршруту. П'ята година. Спочатку шостий номер трамвая, потім четвертий. Куди веде ця ламана лінія? Вона веде, безперечно, на схід, до парку, до вулиці царя Івана Асена II. Уяви собі, що ця вулиця, хоч і носить ім'я великого болгарського царя, не викликає в мене історичних асоціацій, а нагадує про русяву дівчину з вередливим ротиком і веселими очима. Дівчина живе навпроти скверика з фонтанчиком, у тому самому ряді будинків, де висить зелена вивіска з червоним написом. Як я дізнався, що ти ввійшов до Ахмеда з Салі? І що саме Салі мав приємність і честь начистити до блиску твої італійські черевики?

По-перше, і найнедосвідченіша людина, глянувши на кінчасті мокасини на твоїх ногах, відразу зрозуміє, що їх начистили кілька годин тому, і трудився не аматор, а майстер своєї справи.