Обличчя інженерове почервоніло, потім стало блідим, мов пошарпана обгортка «Історії Стародавнього Риму», що лежала перед ним на столі.

— Так,— промовив він і глухо кашлянув.— Значить, так... Ти стежив! Ти за нами шпигував! Чудово. Ось чому я весь час відчував неприємний холодок на своїй спині, наче хтось ішов за мною.

— Ти відчував неприємний холодок на своїй спині? — Авакум глузливо подивився на нього.— Може бути, якщо твоя совість міститься десь під лопатками.

Він загасив недопалок, постояв біля вікна, повернувся і став перед великим дзеркалом, яке висіло навпроти книжкових полиць.

— Ти ж знаєш, що такі лицарі, як я, часто програють у любовних змаганнях! — посміхнувся Авакум.— Чому це повинно тебе турбувати? Мої невдачі зумовлені буттям. Ти не винен! Таким жінкам, як Сія, не подобаються сухорляві особи, як я. Вони не люблять зморщок, а моє чоло вже пооране ними. їм не подобається сивизна, а мої скроні, як кажуть поети, вкрив срібний іній. І потім, я не вмію сміятися так, щоб рот розтягався до вух, запас анекдотів у мене бідний, а як почну співати, то тільки сум наводжу на слухача....— Він відкинувся на бильця крісла і простяг довгі ноги.— А щодо обвинувачення у шпигунстві, за це слід було б нам'яти тобі вуха, як я їх м'яв не раз у дитинстві, пригадуєш? Однак ти мій гість, а закони гостинності зобов'язують мене бути уважним і чемним.

— Тоді звідки ти знаєш усі ці подробиці, якщо не стежив за нами? — спитав інженер, намагаючись приховати неприязнь.

Авакум помовчав, випустив кілька кілець синюватого тютюнового диму і знизав плечима.

— Я ж тобі казав, що ти не вмієш хитрувати.