Повернувшись, він, на превеликий подив, дізнався, що Сія дуже зацікавилася струмами високої напруги і двічі на тиждень ходила на прогулянку з молодим інженером заводу електроапаратури. Той молодик, родом з Тирнова, був земляк Ава-кумів, його близький друг і приятель ще з юнацьких років. Вони разом пірнали у вири Янтри, разом куштували кавуни з чужих баштанів, і нічого дивного, що Авакум познайомив його з Сією.

Але то тільки теоретично, практично ж Авакум програв. Насамперед він більше не бачив відвертого, ясного погляду свого приятеля: коли вони бували разом, інженер, невідь чому, не дивився йому в очі. Друга втрата була ще відчутніша — його зустрічі з Сією з трьох на тиждень звелися до однієї. Сія нарікала на брак часу, а Авакум був делікатний і не мав звички наполягати.

У суботу надвечір Авакум накрутив телефонний номер Сіїної квартири. Гудки, які видавала мембрана, долинали до його слуху наче з далекої неосяжної пустелі. Певно, ті гудки й розвеселили Авакума, бо він осміхнувся і бадьоро заходив по кімнаті. Потім, висвистуючи веселу пісеньку, пішов у ресторан навпроти повечеряти. Особливого апетиту не було, проте Авакум добре перекусив і навіть випив пива. Незабаром він повернувся додому, бо йому здалося, що небо заволокло хмарами і ось-ось почнеться злива. Переодягнувшись, він зняв з полиці третій том «Історії Стародавнього Риму», запалив сигарету і поринув у читання.

Близько десятої вечора хтось постукав у двері. То був інженер заводу електроапаратури. Красень з пишним волоссям, різко окресленим ротом, усміхненими мигдалевими очима, елегантний у своєму бежевому костюмі, стрункий і тонкий, як дівчина, він більше скидався на музику з джазового оркестру, ніж на інженера солідного заводу. Чоловікам такого типу, які все сприймають з веселим усміхом і проводжають сміючись, Авакум таємно і незлостиво заздрив, мабуть тому, що сам не був схожий на них.