Голова витер піт з лоба і глибоко зітхнув. Обличчя Кузмана Христофорова лишилось непроникним і похмурим, тільки вогники блиснули в його очах.

Я поклав ще одну подушку під голову пораненому, підніс чашку кави до його губів і попросив випити. Але обличчя старшини було нерухоме, повіки опущені. Він чи то не розумів, чого від нього хочуть, чи, може, не чув мого голосу.

У цю мить голошиїй півень тітки Спиридонихи залопотів крильми і підніс до небес свій зіпсований баритон. Це кукурікання було таке пронизливе і нестерпне, аж поранений раптом розплющив очі, і його погляд ураз прояснів. Якийсь час Стоян дивився на нас розгублено і здивовано, тоді різко зсунув свої руді брови і глибоко, болісно зітхнув.

Потім він відпив трохи кави, тремтячою рукою повільно витер губи, знову зітхнув і втурив погляд у Гроздана. Дивився на нього вперто і мовчав.

Від цього нерухомого погляду голова засовався, поворушив пальцями, жили на його короткій шиї здулись.

— Як усе це сталося, Стояне? — спитав він, намагаючись іще дужче пом'якшити свій і так м'який голос.— Хто це з тобою зробив?

Ми всі не зводили очей з пораненого, чекали, затамувавши подих.

Стоян трохи підвів голову, і брови його знову зійшлися.

— Це, бай Гроздане, сталося неждано-негадано! — Він облизав посинілі губи і глибоко зітхнув.— Побажав мені на добраніч і пішов. Я шукав у кишені сигарети і не помітив, як він повернувся... Була така буря — хіба почуєш!

Отак, з невеликими перервами, час від часу відпиваючи трохи кави й відповідаючи на запитання то голови кооперативу, то майора, Стоян розповів нам усе. Головною і єдиною дійовою особою був не хто інший, як Методій Парашкевов — шанований усіма вчитель з Момчилова, людина, яку всі вважали чистою, мов краплина роси!